Вам знайома ситуація, коли студент, закінчуючи університет та прагнучи відтягнути відповідальний момент вибору свого майбутнього, збирає рюкзак, закидає його на плечі та їде подорожувати?
Свого часу мене ця доля оминула, й за межі Німеччини я після навчання і носа не потикав. А ось мій найліпший університетський колєга Вільгельм Фінке, зібравши маленьку жовту валізу та зім'явши в руках фетрового капелюха надумав поїхати до Індії.
"Навіжений" - казали одні, "безвідповідальний" - засуджували інші, "молодець" - сказав я, і випхав його за двері, бо жили ми тоді ще разом і вже за 15 хвилин мали прийти мої гості, а він як телепень стовбичив в дверях, створюючи незручну ситуацію... і протяг.
За місяць Вільгельм повернувся. Худющий, як тріска, з щасливою посмішкою, блискучими очима, але вже без валізи та капелюха. Сказав, що в Делі знайшов свою долю і тепер все життя хоче присвятити ліпленню мисок із червоної глини в маленькій халупці на берез річки. Потім всунув мені до рук пакунок з якимось рисом і зник, ніби й не було ніколи.
Тоді я нічого не зрозумів, лише знизав плечима та пішов пробувати готувати той рис, бо про себе, загрозливо пробуркотівши, нагадав живіт і пообіцяв робити це дедалі голосніше, доки його не нагодують.
Рис виявився якимось дивним - надто довгим і пахучим. Я ж звик до звичайного круглого, який зварив - він десь пригорів, десь злипнувся (зізнаюсь, кухар із мене в молоді роки був абсолютно ніякий) - й по всьому. А цей почав на очах видовжуватись! Пам'ятаю тоді ще в місто на гастролі приїхав Жозе Буатьє - неперевершений маг, ілюзіоніст та фокусник, з яким пов'язували усі дивні події: зникнення з вулиць котів, кебів та аномально світлі ночі... От і я вирішив не відставати - і у своїх рисових метаморфозах звинуватив бідолашного пана Буатьє.
Минули роки, доки мені телепню пояснили, що то був не звичайний рис, а Басматі, і що друг мій Вільгельм був не схибленим диваком, а чоловіком з тонким відчуттям смаку і вмінням дарувати дорогі й оригінальні подарунки, і що Жозе Буатьє був ніяким не магом, а геніальним аферистом, який лишав чоловіків без грошей, а жінок з розбитими серцями.
А ще знаєте що? Я ж таки навчився готувати рис правильно ще й з куркою ;)
Свого часу мене ця доля оминула, й за межі Німеччини я після навчання і носа не потикав. А ось мій найліпший університетський колєга Вільгельм Фінке, зібравши маленьку жовту валізу та зім'явши в руках фетрового капелюха надумав поїхати до Індії.
"Навіжений" - казали одні, "безвідповідальний" - засуджували інші, "молодець" - сказав я, і випхав його за двері, бо жили ми тоді ще разом і вже за 15 хвилин мали прийти мої гості, а він як телепень стовбичив в дверях, створюючи незручну ситуацію... і протяг.
За місяць Вільгельм повернувся. Худющий, як тріска, з щасливою посмішкою, блискучими очима, але вже без валізи та капелюха. Сказав, що в Делі знайшов свою долю і тепер все життя хоче присвятити ліпленню мисок із червоної глини в маленькій халупці на берез річки. Потім всунув мені до рук пакунок з якимось рисом і зник, ніби й не було ніколи.
Тоді я нічого не зрозумів, лише знизав плечима та пішов пробувати готувати той рис, бо про себе, загрозливо пробуркотівши, нагадав живіт і пообіцяв робити це дедалі голосніше, доки його не нагодують.
Рис виявився якимось дивним - надто довгим і пахучим. Я ж звик до звичайного круглого, який зварив - він десь пригорів, десь злипнувся (зізнаюсь, кухар із мене в молоді роки був абсолютно ніякий) - й по всьому. А цей почав на очах видовжуватись! Пам'ятаю тоді ще в місто на гастролі приїхав Жозе Буатьє - неперевершений маг, ілюзіоніст та фокусник, з яким пов'язували усі дивні події: зникнення з вулиць котів, кебів та аномально світлі ночі... От і я вирішив не відставати - і у своїх рисових метаморфозах звинуватив бідолашного пана Буатьє.
Минули роки, доки мені телепню пояснили, що то був не звичайний рис, а Басматі, і що друг мій Вільгельм був не схибленим диваком, а чоловіком з тонким відчуттям смаку і вмінням дарувати дорогі й оригінальні подарунки, і що Жозе Буатьє був ніяким не магом, а геніальним аферистом, який лишав чоловіків без грошей, а жінок з розбитими серцями.
А ще знаєте що? Я ж таки навчився готувати рис правильно ще й з куркою ;)
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.