Про пана Шульца та секретний рецепт супу

Коли мені було 34, познайомився я з одним милим чолов'ягою - паном Шульцом - власником малесенького старенького ресторанчику із тих, що зранку на всю околицю пахнуть свіжоспеченими кренделями та житнім хлібом із хрумкою скоринкою.

Щоранку пан Шульц брав свого двоколісного велосипеда з затертим шкіряним сідлом та велики плетеним кошиком на кермі і до сходу сонця їхав за 40 кілометрів за місто. Навіщо? За свіжим сиром та овочами.

Власники сусідніх ресторанів завжди насміхались над ним, мовляв, Шульце, старий дурне, нащо так далеко їхати, коли фермери самі привозять і сир, і моркву, і товстих індичок. На що пан Шульц лише роздратовано кидав "йолопи" та бурмотів, що всі ті продукти - чистісінький непотріб, і що для його страв (а готував він все сам) потрібні лише найкращі.

І справді, досі пригадую смак його фірмового сирного супчику з гріночками... та ж щоб ним посмакувати, декому доводилось пройти півміста пішки, стираючи підошву на черевиках, а часом навіть гублячи набійки. Але, тьху, до чого тут чиїсь набійки?!

І я свого часу находився. І як не діставав пана Шульца з проханнями поділитись секретом його чарівного супу - той лише посміхався у вуса. Аж якось одного дня сказав, що таємниця ховається в тому, щоб готувати з натхненням та любов'ю. І вірите чи ні, але це працює.