Зуб за морозиво

В далекому 1910 році, коли за станом здоров'я мусив я відійти від справ суто дослідницьких, порадив мені лікар Шнейдер (давній друг сім'ї) вирушити в подорож,  подихати свіжим повітрям, розслабитись.

Довго думав я, куди ж поїхати, аж раптом сама доля подала знак:  гер Кох - кульгавий поштмейстер - приніс телеграму. Друг з далеких шкільних часів - розбишака Оскар - писав, що купив в Шотландії корабель, винайняв команду і плаває тепер з порту у порт, продаючи вовняні ковдри. Що справи в нього йдуть, як треба, та запрошував на гостини у величезний білий будинок на березі розлогої річки Клайд.

Кажуть, людина за своє життя, змінює професії тричі. Спершу я став фізиком, далі знайшов себе в математиці... І раптом одна думка перебила мій внутрішній монолог: будинок - це добре, але в 4 стінах, нехай і з вікнами на річку, посидіти я можу й вдома, - стану моряком. І не довго роздумуючи попросив дозволу поплавати з Оскаровою корабельною командою.

Ось так плавали ми влітку. Сонце, відбиваючись від води, часом приємно гріло, а часом жахливо обпікало. Ковдри продавались погано, бо хто ж при здоровому глузді купує таке у спеку? Хіба запасливі хазяї, або люблячі онуки для своїх бабусь, які через свій поважний вік кутаються в безмежно великі вовняні хустки та бідкаються, що постійно мерзнуть та що їм звідкись дме. Але таких вздовж Клайду знаходилось чомусь вкрай мало.

Кук почав безжально урізати раціон, вранці в обід та ввечері годуючи нас усіх самими овочевими зупами чи салатами. Моряки від цього засумували. Розмов про їжу побільшало. Аж Марк (корабельний механік) почав розповідати про найніжніше в світі морозиво.
- Ви би бачив ту кралечку, яка від щирого серця зачерпнула мені три здоровенні кульки морозива... Таке морозиво їдять лише королі. І ви, мої любі телепні, не знайдете такого в цілому світі!
-Та ну?! - глузливо та недовірливо вигукнув Томас - старший юнга.
-Зуб даю!
-Добре, завтра ж зранку, друже, ти розпрощаєшся зі своїм зубом, бо я принесу тобі найкраще морозиво в цілій Шотландії. Такого навіть твої королі не куштували.
-Згода, але як ні, то віддаси зуб сам. Та ти, Томасе, певне, забув, що в наступний порт ми прибудемо аж за два дні.

Цілий вечір я думав, що Томас потрапив у величезну халепу і що не дуже гарно молодому хлопцеві буде лишитись без зуба. Та тільки дарма хвилювався. Як тільки зійшло сонця, Томас стояв на палубі і щосили смикав за мотузку корабельного дзвону, скликаючи команду.
І щойно найсміливіші вдихнули повітря в груди, щоб випалити свої перші іронічні жарти, юнга дістав з-під якоїсь коробки миску з трьома ароматними та ніжними кульками морозива, які ніби й собі насміхались над усією командою, а особливо над хвалькуватим Марком. А той, спробувавши солодке, аж на обличчі змінився від задоволення.

Зуб Марк таки віддав. Але молочний, який вже більше 15 років носив у передній комірці сорочки як талісман на вдачу, яка цього разу таки йому зрадила.

А що було зі мною? Після цієї зубатої історії, погода у Глазго зіпсувалась, продажі ковдр пішли в гору, а я подумав, що й так добряче розважився, і що час уже повертатись додому.
Але з того часу, замовляючи морозиво, пригадую дивакуватих моряків і нагадую собі, що немає нічого неможливого, якщо мова йде про суперечки.