Про моду, Париж та труднощі перекладу

Коли працюєш у ресторанній індустрії, мимоволі доводиться слідкувати за справами у колег-конкурентів: хтось рецепт цікавий знайде, хтось оленячі роги у закладі повісить, хтось на ювілей оперну діву запросить. Панство піде подивиться на ці новинки у салонах раз та другий, попліткує, а потім же все одно у мою «Фляшку» повертається.

Ось так чергового вівторка (добре його пам’ятаю, бо саме напередодні знайшов нове вирішення системи рівнянь) забігла до мене моя кохана дружина з подругою Франсін (яка розумілась, певно, в усіх царинах, окрім хіба вищої математики). І та візьми й почни: «О боже, месьє Феліксе! Мені так шкода, месьє Феліксе!». Я спершу не второпав, що до чого, а потім виявилось, що сердешна хвилювалася за долю моєї «Фляшки», бо за два кроки відкривали новий заклад з французькою кухнею, французьким кухарем, та «Обоже, месьє Феліксе!» французькими диванчиками та не менш французькими шпалерами.

Всю ніч я переймався і хвилювався, крутився та не міг заснути. А дружина, побачивши мої муки, сказала: «Мода минає, стиль залишається. Не переймайся, мій любий, у тебе прекрасний шеф-кухар, чудове меню, розкішний інтер’єр та неймовірна я. Просто роби свою роботу».



У день відкриття мого конкурента я, звісно, трохи переймався, але принаймні катастрофи у цьому більш не бачив. Зрештою, кухні різні та й люди мають різні вподобання, — «все буде добре», — думав я.

І тут у ресторацію зайшла ціла хвиля гостей, всі вмощувались за столиками, замовляли страви за смаком і жваво щось обговорювали. У гаморі, змішаному з музикою, чулося: «який скандал!», «цього йому ніхто не пробачить!», «французику варто би пакувати свої валізки і негайно тікати до кордону». Я знов нічого не розумів. Та тут знову з’явилася Франсін, яка і пояснила, що дружина губернатора (відверта франкофілка) до відкриття замовила собі сукню з французького шовку, а власник від когось дізнався, які візерунки пані губернаторова любить, і замовив в тому стилі шовкові шпалери, щоб оббити ними свій заклад. А на відкритті сталась несподіванка: сукня пані губернаторки і стіни були ідентичними.

Гордівлива панянка розвернулася і таким поглядом глянула на власника нового ресторану, що простіше було просто на місці застрелитись з револьвера, ніж витримати той погляд.

Наступного дня новий заклад так і не відчинився. А пізніше з нього зробили перукарню. І дотепер ніхто не знає, чи встиг власник французького ресторану дістатись до кордону. А пані губернаторова ще довго повторювала фразу «я йому покажу жаб’ячі лапки!», яку ніхто, певно, ні передати, ні перекласти не спромігся би.

Будете пробігати повз Вірменську 3 — зазрайте на чай/каву/наливки. Або хоч у мій інстаграм ;)

Мій алкоголь — моє багатство

Захотілося мені якось приготувати своє власне пиво, по науці, з характерним німецьким педантичним підходом. Начитавшись розумних праць, наслухавшись сивочолих мужів, продегустувавши десятки літрів хмільного напою, я вирішив, що повністю готовий до цього відповідального процесу, і замовив насіння найкращого хмелю у троюрідного кузена свого дядька (а він свого часу зелень різну продавав).

Моя люба дружна дивилася на все це зі скепсисом, але не втручалася, приховуючи сміх за кашлем. А я ж посіяв те зерно на клумбі за рестораном і чекав (̶і̶ ̶ч̶е̶к̶а̶в̶,̶ ̶і̶ ̶ч̶е̶к̶а̶в̶), цьмулячи пиво з маленькою броварні своїх знайомих і уявляючи себе з великим та важким кубком першості за найкраще пиво у всьому світі.

А тим часом саджанці виростали та з’явились перші листочки. І коли моя голубка їх побачила, то сплеснула в долоні і, сміючись, вигукнула «хміль — не хміль, але конюшина в тебе виросла першокласна!». А я глянув на то все і вирішив, що відтепер складні справи делегуватиму професіоналам, а сам, можливо, заведу кролів (треба ж кудись ту конюшину подіти).P.s.: Зазирайте до мене в інстаграм: https://www.instagram.com/felix_klyajn/ Та заходьте на пиво Кляйна на вул. Вірменську 3 ;)