Як проста бабця суперкухаря переплюнула

Пам'ятаю якось на французькій Рив'єрі, розімлівши від літньої спеки та валяння на березі теплого Середземного моря (ото часи були!), я вирішив замовити собі щось освіжаюче і солодке (хоч мізки і відпочивали від математики, але глюкози потребували не менше, ніж раніше).
Місцевий кельнер порадив мені молочний коктейль з романтичною (як зараз кажуть, ванільною) назвою "Французький поцілунок". І до кінця свого відпочинку я пив лише його.

А коли вдома, я почав розповідати про переваги французької кухні, про те, що я всі 7 днів насолоджувався "Французьким поцілунком" і з чого він складається, моя куховарка Атала послухала-послухала та й побігла на кухню гриміти баняками і вінчиками.
А за пару хвилин вийшла з молочним дивом і словами: "Куштуй давай".

Спробувавши її творіння, я зрозумів, що вона намагалась з моїх слів зготувати той "поцілунок", але в неї нічого не вийшло. І на щастя (!) бо цей напій був настільки ніжний, з таким легким присмаком банану і пломбіра, що я зрозумів, що куди б не їхав, та рецептуру старої бабці-куховарки не перевершить жоден пан кухар з жодних рив'єр.

А коктейль той, банановий, тепер можна замовити у моїй "Фляшці Кляйна". Як прекрасно!

Красива слива, або як я ледь бутлегером не став

Математики - народ хоч і пунктуальний (бо вміє рахувати не лише гроші, а й час), та іноді так само як і простий люд поспішає. Так і ми одного разу з колегами поспішали на вечірку (застілля?) з нагоди ювілею завідувача математичної кафедри Горззо Айлертса - чолов'яги з по-смішному червоним носом та великого любителя наливок.

Дорогою зачали диспутувати з приводу чергової новинки в математичному світі, мало до тлумлення не дійшло, але отямились, бо ресторан, в якому мали купувати наливочний презент геру Айлертсу мав от-от зачинитись.

Та всі знають, що цілеспрямовані математики - штука вельми страшна, тому алкоголь ми дістали. Точніше, спочатку дістали кельнера, а він вже, злякано дістав нам зі сховку останню (!) фляшку сливової наливки.І доки всі стирчали біля бару того ресторану, розмірковуючи, що однієї пляшки буде замало, я вийшов собі зі сливовим трофеєм на вулицю подихати свіжим повітрям.

Раптом з-за рогу до мене виходять двоє незнайомих чолов'яг і починають вмовляти, щоб продав їм наливку (а тоді всі заклади закривались одночасно і алкоголь вночі дістати було неможливо). Німецької вони не знали, а тому пояснити їм, що я - респектабельний джентльмен, а не бутлегер, в мене не вийшло (добре, що хоч польова жандармерія за тією справою не впіймала, бо спробуй тоді поясни все). Двоє наполегливо гнули своє.

Ситуацію врятували колеги, які нарешті юрбою вискочили з ресторану і забрали мене у двох надокучливих іноземців, вказавши їм шлях до ресторану, де з їхньою наполегливістю вийде придбати не одну пляшку.

А геру Айлертсу наливка так сподобалась, що він зачав частенько запрошувати нас до себе в гості, щоразу запитуючи, чи "принесли ми ту сливову наливочку?".
Дивно, та і в моїй "Фляшці Кляйна" на вул. Вірменській 3, моя фірмова сливова наливка розходиться на раз. І гості весь час питають: "Чи є у вас та сливова?".

Риба моя

Якось один мій вусатий друг (бо світ, знали ви чи ні, ділиться на вусанів і безбородих) Керт після 6 років зустрічань вирішив нарешті освідчитись своїй коханій. І вирішив зробити це у незвичній атмосфері.

Отримавши благословення від батьків, Керт повіз свою даму серця і шлунку (бо готувала вона, між іншим, як годиться) на озеро. А там, хвилюючись, як останній хлопака, і вирішивши віддати своє серце і солідну частину річного доходу в руки милої та обравши для цього найбільш ідеальний момент він витягнув із кишеньки прекрсний перстень, що дістався йому від прабабці Ханнелор, і (щоб ви думали?) випустив його в річку! І ви би бачили як засмутився!

Та кохана, не підозрюючи яка сталась трагедія, потягла його за руку в прибережний ресторанчик, який їй так радили подруги. В тому ресторані подавали найсвіжішу рибу в усій Німеччині, а кельнери дозволяли гостям обрати рибину, яка їм до вподоби найбільше, щоб її одразу і приготували.

Мій бідолаха Керт, навіть не глянувши (таким засмученим був), тицьнув у якусь щойно принесену рибину пальцем і, о диво, в ній опинився той злощасний перстень і потрапив він до тарілки його нареченої, яка так і залилась сльозами щастя від пропозиції і від того, наскільки смачною була риба.

І знаєте що? У "Фляшці Кляйна" і донині рибу готують за тим смачним романтичним рецептом, от тільки перснів у ній уже не трапляється.

Як мене спробували підкорити супом

Це бувало раз на чотири (і я сам лише щойно помітив закономірність, що лише у високосні) роки. Гостював я у своїх далеких-предалеких родичів в Швабії (не все ж близьким набридати своєю присутністю та світськими розмовами), відпочивав від справ математичних.

І була у тих родичів маленька донечка, Матільда. У свої 5-6 була вона такою кокеткою та модницею, що я боявся уявити, якою ж панянкою вона виросте.

І що б ви думали? Одного прекрасного дня, під час церемонії чаювання, вирішило це прекрасне дитя, що я її принц! Зішарілось і кудись зникло. А всі почали запитувати, чому це вона так старанно мене уникає. Та згодом, за день-другий Матільда осміліла і почала залицятися (!) А її батьки натішитися і насміятися не могли з її спроб стріляти очима. Я ще собі думав, що дівчина вся в матір пішла (Аделія була з тих красунь, які свого часу розбили не одне серце).

Побачивши, що з очей зброя погана, і на мене вона не діє (я ж бо не міг стриматися і підсміювався з бідолашки), Матільда вирішила діяти в інший спосіб. Підслухавши розмову кухарок, вона зрозуміла, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок. І наслухавшись їхніх порад, вона вирішила (як я вже дізнався згодом) приготувати мені щось смачненьке сама, побоюючись, щоб я часом не закохався в котрусь із її помічниць.

Наступного дня Матільда принесла мені та батькам на здивування М'ятно-полуничний суп. Я все чемно з'їв, розхвалив страву (бо було за що) і сказав, що на жаль, моє серце вже давно належить математиці.

А у моїй "Фляшці Кляйна" ще й досі подають той смачний літній супчик у пам'ять про солодкі дні юності.