Це бувало раз на чотири (і я сам лише щойно помітив закономірність, що лише у високосні) роки. Гостював я у своїх далеких-предалеких родичів в Швабії (не все ж близьким набридати своєю присутністю та світськими розмовами), відпочивав від справ математичних.
І була у тих родичів маленька донечка, Матільда. У свої 5-6 була вона такою кокеткою та модницею, що я боявся уявити, якою ж панянкою вона виросте.
І що б ви думали? Одного прекрасного дня, під час церемонії чаювання, вирішило це прекрасне дитя, що я її принц! Зішарілось і кудись зникло. А всі почали запитувати, чому це вона так старанно мене уникає. Та згодом, за день-другий Матільда осміліла і почала залицятися (!) А її батьки натішитися і насміятися не могли з її спроб стріляти очима. Я ще собі думав, що дівчина вся в матір пішла (Аделія була з тих красунь, які свого часу розбили не одне серце).
Побачивши, що з очей зброя погана, і на мене вона не діє (я ж бо не міг стриматися і підсміювався з бідолашки), Матільда вирішила діяти в інший спосіб. Підслухавши розмову кухарок, вона зрозуміла, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок. І наслухавшись їхніх порад, вона вирішила (як я вже дізнався згодом) приготувати мені щось смачненьке сама, побоюючись, щоб я часом не закохався в котрусь із її помічниць.
Наступного дня Матільда принесла мені та батькам на здивування М'ятно-полуничний суп. Я все чемно з'їв, розхвалив страву (бо було за що) і сказав, що на жаль, моє серце вже давно належить математиці.
А у моїй "Фляшці Кляйна" ще й досі подають той смачний літній супчик у пам'ять про солодкі дні юності.
І була у тих родичів маленька донечка, Матільда. У свої 5-6 була вона такою кокеткою та модницею, що я боявся уявити, якою ж панянкою вона виросте.
І що б ви думали? Одного прекрасного дня, під час церемонії чаювання, вирішило це прекрасне дитя, що я її принц! Зішарілось і кудись зникло. А всі почали запитувати, чому це вона так старанно мене уникає. Та згодом, за день-другий Матільда осміліла і почала залицятися (!) А її батьки натішитися і насміятися не могли з її спроб стріляти очима. Я ще собі думав, що дівчина вся в матір пішла (Аделія була з тих красунь, які свого часу розбили не одне серце).
Побачивши, що з очей зброя погана, і на мене вона не діє (я ж бо не міг стриматися і підсміювався з бідолашки), Матільда вирішила діяти в інший спосіб. Підслухавши розмову кухарок, вона зрозуміла, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок. І наслухавшись їхніх порад, вона вирішила (як я вже дізнався згодом) приготувати мені щось смачненьке сама, побоюючись, щоб я часом не закохався в котрусь із її помічниць.
Наступного дня Матільда принесла мені та батькам на здивування М'ятно-полуничний суп. Я все чемно з'їв, розхвалив страву (бо було за що) і сказав, що на жаль, моє серце вже давно належить математиці.
А у моїй "Фляшці Кляйна" ще й досі подають той смачний літній супчик у пам'ять про солодкі дні юності.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.