Підстелити, але не дичину, або як врятувати ситуацію супом

Зібрались ми з колегами якось на полювання. І всі ж такі тепличні, ніхто до походів і диких умов не звик, а полювати хотілось по-справжньому, по-математичному. І добре, що та братія рушниці побрала, бо спершу хотіла снаряди 15 століття, щоб радіус дії був більшим, а звук гучнішим (чоловіки, що з них взяти).

І тільки згодом виявили, що рушниці ті для полювання на лося, а не на дрібну дичину (і пр гучності вони такі, як гармати, які ми не взяли). І що то було, як всі без розбору почали стріляти хто куди (а в ті часи зайдеш в ліс — а там звірі на кожному кроці). Колезі Адольфу черевика прострелили, так що той досі шкутильгає. А Шульцові дорогого хутряного капелюха, який йому від діда дістався (справжнього мислився, між іншим) і піжонського жовтого жилета.

І знаєте, що ми вполювати в тому хаосі? Пару жолудів, які полягли від куль. Та й все. Але щоб колеги не засмучувались і додому повертались не з пустими руками, а в доброму гуморі і з повним шлунком — довелось вигадувати юшку. Точніше суп. З уявною куркою, яку я планував додати, вдосконаливши рецепт, та сиром, який знайшовся в моїй похідній торбинці (припускаю, дружина, передбачаючи наш крах, поклала його туди).

Ось так я винайшов Сирний суп з куркою вдруге. І смакував ним, ніби вперше.

P.s.: Зазирайте до мене в інстаграм: restaurant_in_lviv
Та заходьте на наливки та Сирний суп на вул. Вірменську 3 у Ресторацію "Фляшка Кляйна" ;)

Друге життя, або як пана Фелікса блискавкою вдарило

Замовив я якось звечора кеб на ранок, щоб без проблем дістатись залізничного вокзалу, а там потягом і в сусіднє містечко на конференцію себе показати, на інших поглянути та в черговий раз прикинутись розумником. І знаєте що? Водій кебу надумав вночі щось святкувати, а на ранок просто не зміг прокинутись, попри всі жінчині погрози та штурхани.

І що робити, як коли потяг я запізнився, а наступний, за розкладом, мав їхати аж під вечір? Звісно йти полем пішки, як в старі добрі часи (хоча коли це я так ходив?). Йду я годину, йду другу, але вже сварячись на тих фермерів, що поробили такі величезні поля Маммендорфа і понасаджували жита, яке самих колін сягає і йти не дає. І щойно я почав нарікати та подумав, що гірше й бути не може, як здійнявся вітер, нагнав хмар і почалась страшенна гроза: з блискавками, громом, що й найдужчого і найбезстрашнішого налякає. І мене теж.

А я ж зі страху дурним роблюсь! От і побіг з портфелем, повним паперів, ховатись від грози під самотнім деревом (фізик називається!). А воно взяло і так блиснуло, що розкололо те дерево навпіл, а мене нагодувало добрячою порцією струму. Прокинувся я на ранок від того, що пересохло в роті, а в очі світить так, ніби хтось знущається з мене, пускаючи сонячних зайчиків. Виявилось, що мене обгорілого знайшли якісь добрі люди (чи, бува, не ті фермери, на яких я так сварився?) і закопали в землю по саму шию, щоб струм з тіла вийшов. 

І дивне ж то відчуття, коли ти прокидаєшся, ніби від сну, і відчуваєш запах смаженої курки. А потім розумієш, що то не курка зовсім, а твоя підсмажена злегка шкіра. І розумієш, що треба щось робити, а в голові тільки “лимонний сік”, “листя м’яти”, “кубики льоду”, “збовтати”, “залити чимось газованим”. Мить - і я розумію, о мій вдарений струмом мозок вигадав новий рецепт. Цього разу освіжаючого і тонізуючого напою, яке я нині називаю Нохіто (мохіто без алкоголю). Ось так ніколи не знаєш, де тебе вдарить струмом і де до голови прийдуть нові ідеї.

Коротко про головне

Любите байки та життєві історії? Гортайте донизу - там їх вже чимало (нові публікую щосереди та щосуботи)
Хочете смачно поїсти у Львові, перегляньте моє меню
Не знаєте де випити? Заходьте в гості 
Хочете першим бачити, що готують мої кухарі, та що відбувається у Фляшці? Дивіться Instagram
А миттю дізнаватись, що у мене нового та про всі конкурси можна уподобавши сторінку Фляшки Кляйна у Facebook

Як пан Кляйн ледь Муляром не став

Прокинувся я одного сонячного ранку і, як часто буває такими ранками, вирішив усе в житті змінити. Починаючи з роботи, закінчуючи обідами/вечерями/питвом (п’янким і не дуже). І так любо мені з тієї думки стало, що я прямо бігом вскочив з ліжка, понахилявся в різні боки (жодному математикові фізкультура ще не нашкодила) і вийшов з філіжанкою кави на ганок, думати, чим займатись. Допив і подався в муляри.

Швидко навчили мене хлопці кладку класти. Але не думали, що нарвались на такого занудного робітника. Бо кожнісінький кут я міряв транспортиром, щоб 90 градусам дорівнював і збігався із внутрішнім.

І добре, якби вимірювання мої лише моїх кутів стосувались, але ж ні. Я й до кутів інших панів-мулярів унадився. І це стало фатальною помилкою, бо пани-муляри майже ввічливо попрохали залишити їхнє шановне товариство і йти своєю дорогою.

А я зрозумів, що від любої математик не втечу і що доля підказала зупинитись на змінах харчових. І тепер я снідаю Шопською салаткою, обідаю Молодою телятиною пі вершково-грибним соусом, а вечеряю поживним прохолодним і таким смачним смууууузі. Добре, що їх у моїй Фляшці ціла низка!

Як дві рибки одного ласуна впіймали

В молоді роки був у мене товариш Вільгельм. Чванькуватий, але дуже добрий чолов'яга з амбіціями завбільшки з Ейфелеву вежу або навіть дві.
І були у Вільгельма 2 пристрасті (чи, краще сказати, схибленості?): шлунок (здавалося, він не розставався зі штуредями/брецелями/штрейзелями) та влада. І якби ми жили в Стародавньому Римі, все було би добре: він валявся б собі на ложах-клініях, їв сушений виноград, пив мед та розпоряджався людьми. Та в той час, в німецьких умовах з нього просто сміялися.

І ось одного разу зібралися ми компанією і почали з Вільгельма підсміюватись (бо дуже його любили, але хотіли, щоб забув про дурниці). Слово за слово і виросла суперечка: чи зможе наш товариш Вільгельм відмовитись від великої порції Дорадо з солодким перцем та цукіні на користь владних інтересів (політики ж бо мали бути стрункими та жвавими... далі продовжіть самі). І як же це його обурило! Він твердо заявив, що жодна рибка не здатна відмовитись від мрії. Та коли та рибка з'явилась у залі ресторану, в якому ми дерли горлянки, коли всі помітили, що винесли теж нічогенька дівчинка-офіціант, Вільгельм зі словами "однаково улов непоганий" здався, Дорадо з'їв, а про владу вже й думати забув.

З дівчиною тією в нього нічого не вийшло, а ми після цієї історії тільки ще більше здружились. Та ще б пак! Я ж готую як Бог!

А в пам'ять про ті веселі часи, ту ж саму страву, подають і в моїй Фляшці Кляйна на Вірменській 3. Тому як хочете спробувати щось, що переверне ваш світ - заходьте в гості!