Як дві рибки одного ласуна впіймали

В молоді роки був у мене товариш Вільгельм. Чванькуватий, але дуже добрий чолов'яга з амбіціями завбільшки з Ейфелеву вежу або навіть дві.
І були у Вільгельма 2 пристрасті (чи, краще сказати, схибленості?): шлунок (здавалося, він не розставався зі штуредями/брецелями/штрейзелями) та влада. І якби ми жили в Стародавньому Римі, все було би добре: він валявся б собі на ложах-клініях, їв сушений виноград, пив мед та розпоряджався людьми. Та в той час, в німецьких умовах з нього просто сміялися.

І ось одного разу зібралися ми компанією і почали з Вільгельма підсміюватись (бо дуже його любили, але хотіли, щоб забув про дурниці). Слово за слово і виросла суперечка: чи зможе наш товариш Вільгельм відмовитись від великої порції Дорадо з солодким перцем та цукіні на користь владних інтересів (політики ж бо мали бути стрункими та жвавими... далі продовжіть самі). І як же це його обурило! Він твердо заявив, що жодна рибка не здатна відмовитись від мрії. Та коли та рибка з'явилась у залі ресторану, в якому ми дерли горлянки, коли всі помітили, що винесли теж нічогенька дівчинка-офіціант, Вільгельм зі словами "однаково улов непоганий" здався, Дорадо з'їв, а про владу вже й думати забув.

З дівчиною тією в нього нічого не вийшло, а ми після цієї історії тільки ще більше здружились. Та ще б пак! Я ж готую як Бог!

А в пам'ять про ті веселі часи, ту ж саму страву, подають і в моїй Фляшці Кляйна на Вірменській 3. Тому як хочете спробувати щось, що переверне ваш світ - заходьте в гості!