Підстелити, але не дичину, або як врятувати ситуацію супом

Зібрались ми з колегами якось на полювання. І всі ж такі тепличні, ніхто до походів і диких умов не звик, а полювати хотілось по-справжньому, по-математичному. І добре, що та братія рушниці побрала, бо спершу хотіла снаряди 15 століття, щоб радіус дії був більшим, а звук гучнішим (чоловіки, що з них взяти).

І тільки згодом виявили, що рушниці ті для полювання на лося, а не на дрібну дичину (і пр гучності вони такі, як гармати, які ми не взяли). І що то було, як всі без розбору почали стріляти хто куди (а в ті часи зайдеш в ліс — а там звірі на кожному кроці). Колезі Адольфу черевика прострелили, так що той досі шкутильгає. А Шульцові дорогого хутряного капелюха, який йому від діда дістався (справжнього мислився, між іншим) і піжонського жовтого жилета.

І знаєте, що ми вполювати в тому хаосі? Пару жолудів, які полягли від куль. Та й все. Але щоб колеги не засмучувались і додому повертались не з пустими руками, а в доброму гуморі і з повним шлунком — довелось вигадувати юшку. Точніше суп. З уявною куркою, яку я планував додати, вдосконаливши рецепт, та сиром, який знайшовся в моїй похідній торбинці (припускаю, дружина, передбачаючи наш крах, поклала його туди).

Ось так я винайшов Сирний суп з куркою вдруге. І смакував ним, ніби вперше.

P.s.: Зазирайте до мене в інстаграм: restaurant_in_lviv
Та заходьте на наливки та Сирний суп на вул. Вірменську 3 у Ресторацію "Фляшка Кляйна" ;)