Як Британія захоплювала Німеччину китайськими пельменями

Якось в потязі на Будапешт познайомився я з лордом Спенсером Дугласом. Цікавий чолов'яга, щоправда спочатку здався мені закостенілим британським снобом.
Але дві ̶ф̶л̶я̶ш̶к̶и̶ ̶і̶р̶л̶а̶н̶д̶с̶ь̶к̶о̶г̶о̶ ̶в̶і̶с̶к̶і̶ чашки чорного чаю з молоком зближують людей.

Уже наступного тижня я витоптував газони заміського будиночку родини Дугласів, прогулюючись з лордом м'якими газонами та обговорюючи виноградники Массімаго в Італії. Слово за слово і від розмов про червоне вино ми перейшли до балачок про кулінарію (в математиці лорд просто абсолютно не петрав).

Саме від нього я вперше почув про кульки з тістом, начинені м'ясом, якими лорда пригощав китайський посол Гу Вейцзюнь в своїй невеличкій резиденції. Та що там почув, - спробував!

Виявилось, що лорд Дуглас - пристрасний фанат гольфу - полюбляв, посьорбуючи Pinot Grigio, ліпити пельмені за рецептом куховарки пана Вейцзюня (уявляєте?!). Правда виходили вони розміром в м'ячик для гольфу і нагадували вареник зі зліпленими докупи кутиками, та кого це вже хвилює? Здається, я досі відчуваю їхній соковитий смак, розбавлений зеленню із запахом телятини з вершковим маслом... Хто-небудь, зупиніть мою уяву!