Зараз у це важко повірити, та були часи, коли я зовсім не пив кави! Вона здавалась мені надзвичайно гіркою, а додавати туди цукор прирівнювалось до найтяжчого злочину, за який (чутливі панянки, закрийте свої оченята та не читайте цього) повинні були відрубувати руки! Бо це ж як додавати цукор у вино - сам по собі прекрасний напій зі своїм особливим ароматом - і розмішувати це все чайною ложкою... словом - безглуздя.
І так було аж доки в Дюсельдорфі мене не познайомили з паном Дітфрідом Маєром - огрядним чоловічком невисокого зросту, зі смуглим обличчям, якого не можна було й уявити без люльки в зубах та сірого капелюха, хвацько зсунутого набік, як в якогось розбишаки.
Пан Маєр все життя подорожував Північними країнами Африки та Сходом, а потім з приходом до влади Вільгельма ІІ, вирішив повернутись додому і відкрити свою справу - нечувано велику за розмірами кав'ярню з простуватою назвою "Bohnenkaffee" (Кава в зернах).
"Чоловіче, - якось спитав я, - чому кав'ярня та ще й така велика? В Дюсельдорфі не так багато кавоманів, щоб робити із цього бізнес". На що пан Маєр витяг люльку з зубів та піднявши її догори в стиснутій долоні та натхненно та фанатично, ніби ксьондз на проповіді, проговорив: "от побачите, шановний, вся Німеччина почне пити мою каву, а ви визнаєте, що помилялись".
Так і сталось. Тонкий тактик та розумний стратег привчати всіх він почав із кави з молоком, яку чомусь називав Лате. Ще довго точилися суперечки довкола того, де в тому слові ставиться наголос, але ми з вами ж знаємо правду Смайлик «wink»
А щоб напій не здавався гірким, додавав туди солодкуватий смородиновий сироп. Але коли сироп почав закінчуватись, кмітливий чолов'яга Дітфріх, подумав замінити його цукром. Але було там одне "АЛЕ": боячись загубити свою репутацію, цукор він обирав тільки найкращий, який і смак мав насичений, і в гарячих напоях розтавав на раз. І чи могли б ви коли-небудь помислити, що перевірятимуть той цукор на слонах! Навмисне для дегустації він орендував(?) двох слонів в місцевому шапіто (досі не знаю, як ті бідолаги не померли від ожиріння).
І от, побачивши таку чудасію з слонячою дегустацією, я подумав і собі спробувати те Лате, а далі все як в тумані: капучино, чорна кава, кава по-ірландськи... Божевільні танці до світанку під звуки віолончелі... І як у мене тоді серце з грудей не виплигнуло?
І так було аж доки в Дюсельдорфі мене не познайомили з паном Дітфрідом Маєром - огрядним чоловічком невисокого зросту, зі смуглим обличчям, якого не можна було й уявити без люльки в зубах та сірого капелюха, хвацько зсунутого набік, як в якогось розбишаки.
Пан Маєр все життя подорожував Північними країнами Африки та Сходом, а потім з приходом до влади Вільгельма ІІ, вирішив повернутись додому і відкрити свою справу - нечувано велику за розмірами кав'ярню з простуватою назвою "Bohnenkaffee" (Кава в зернах).
"Чоловіче, - якось спитав я, - чому кав'ярня та ще й така велика? В Дюсельдорфі не так багато кавоманів, щоб робити із цього бізнес". На що пан Маєр витяг люльку з зубів та піднявши її догори в стиснутій долоні та натхненно та фанатично, ніби ксьондз на проповіді, проговорив: "от побачите, шановний, вся Німеччина почне пити мою каву, а ви визнаєте, що помилялись".
Так і сталось. Тонкий тактик та розумний стратег привчати всіх він почав із кави з молоком, яку чомусь називав Лате. Ще довго точилися суперечки довкола того, де в тому слові ставиться наголос, але ми з вами ж знаємо правду Смайлик «wink»
А щоб напій не здавався гірким, додавав туди солодкуватий смородиновий сироп. Але коли сироп почав закінчуватись, кмітливий чолов'яга Дітфріх, подумав замінити його цукром. Але було там одне "АЛЕ": боячись загубити свою репутацію, цукор він обирав тільки найкращий, який і смак мав насичений, і в гарячих напоях розтавав на раз. І чи могли б ви коли-небудь помислити, що перевірятимуть той цукор на слонах! Навмисне для дегустації він орендував(?) двох слонів в місцевому шапіто (досі не знаю, як ті бідолаги не померли від ожиріння).
І от, побачивши таку чудасію з слонячою дегустацією, я подумав і собі спробувати те Лате, а далі все як в тумані: капучино, чорна кава, кава по-ірландськи... Божевільні танці до світанку під звуки віолончелі... І як у мене тоді серце з грудей не виплигнуло?
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.