З голосом чи без - головне, щоб смачно!

Як ви готуєте свої сніданки/вечері/обіди?

Один мій старий товариш Марко Грассо, досить пузатий чолов'яга з білою, як цвіт вишні, бородою та очима такими блискучими, як її плоди, нарізаючи домашню пасту чи помішуючи черговий соус з листочками базиліку наспівує. Та так, що сусідські коти (та  взагалі все живе та чотирьохлапе), знаючи, коли в Марко відбудеться черговий сеанс кулінарного співу - розбігається хто куди.

А інша моя знайома - француженка Матільда Бенуа - спритна і дуже тихенька мадам до заміжжя готувати любила в суцільній тиші. Навіть влітку зачиняла всі вікна-двері та починала чаклувати над баняками, мисками, горщиками... І, не повірите, але своїми гриманнями посудом, постукуванням ложок та шумовок, пересипанням круп чи шелестінням висушених трав створювала щось на кшталт авангардного джазу. А після заміжжя готувати вони почали з чоловіком і робили це під звуки стареньких затертих платівок, які постійно треба було накручувати на патефоні, чим її чоловік Ален і займався, "відлинюючи" (як говорила Матільда) від справ і вічно щось через те спалюючи.

Я ж в тиші міг лише студентські роботи перевіряти, або матеріали на алгебраїчно-геометричну тематику, але для кулінарії мені потрібен був шум. Детальні історії дружини про те, хто сьогодні на прогулянці безсовісно наступив їй на сукню чи налякав песика подруги; розповіді доньки про те, який уявний чай під час чаювань з іграшками смакує ліпше: чорний чи зелений; нескінченна балаканина товаришів, які зазирали на келих вина, а залишались на мої смачні вечері... Або ж спів. Такий же гучний і сильний, як голос білобородого Марко, щоб довкола ні душі. Лише я, паприкаш з курки та музичне натхнення.