В свої 32, коли чоловіки за звичай заспокоюються та починають жити серйозним розміреним родинним життям, мені спокійно не сиділося і я, як міг і де міг, подорожував. Потяги, книжки, романтика знайомств, вигадані розповіді про життя, яким ніколи не жив, або якщо і жив, то як же розповідати без прикрашання? І так одного разу занесла мене доля до австрійського Гальштату. Точніше не доля занесла, а наукова діяльність, бо де ви бачили науковця, та ще й математика, який не їздив би у відрядження, не виступав з доповідями чи лекціями перед сумними та сонними від безсонних ночей студентами?
І от на другий день конференції, в обідній час, коли найкращі доповідачі або вже виступили, або залишилися "на закуску", або за чаркою чогось п'янкого інтелігентно пропускали свою чергу в найближчих ресторанах, я замислився, на що витрачаю своє життя, і вирішив вийти в світ на пошуки чогось цікавого. Цікавого в гастрономічному плані, ясна річ.
Та зупинившись, щоб зав'язати шнурівки на черевиках, підняв голову і побачив старий затертий напис "Gutes Restaurant", та й вирішив зайти, обурений таким зухвалим написом.
Всередині виявилось людно і всі їли одну й ту ж страву, чому я надзвичайно здивувався: "невже моноресторан?". А вмостившись за столиком попросив у кельнера того ж, що й у всіх.
Виявилось, що всі (а були це в основному леді та товстуваті пани) їли якісь чудернацькі вареники, рецептурою яких я поцікавився одразу, як доїв свою порцію та витер губи серветкою. Мене попросили зачекати, доки звільниться кухар, якого здивував той факт, що якийсь чоловік цікавиться не начинкою вареників, а способом їхнього приготування.
Чекати довелося аж до закриття ресторану, але розказана історія того вартувала.
Одного разу, коли маленький "Gutes Restaurant" заполонив черговий натовп туристів і коли в нашого кухаря Клауса (бабця якого - справжнісінька українка - кликала Миколою) закінчувалось пшеничне борошно, а послати за мішком нового не було кого, він глянув на гречку, яка уже тиждень без діла лежала у коморі, і вирішив перемолоти на борошно її, а нові вареники назвати темними, щоб гості думали, що так замислено. В результаті цей вареничний винахід так засмакував, що звичайних ніхто більше і не хотів. Ба більше, поміж панянок поширилась думка, що гречані вареники - дієтичні і мають омолоджувальні властивості. Милі дами не просто почали самі зі своїми бідолашними чоловіками обідати тими варениками, а ще й замовляли їх цілими кошиками.
Я ж не для дієтичних потреб, а для гастрономічного задоволення рецепт зберіг. А через безліч років і сам почав частувати своїх гостей у Фляшці Кляйна темними варениками.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.