Одного разу гуляючи довжелезними вулицями Берліна зустрів я тибетського монаха, який сидів на величезних кам'яних сходах якогось доходного дому та, зосередившись на мурахах, які, ніби вороже плем'я варварів, обступили маленьку маргаритку, яка проростала з-під каміння.
За мить почав накрапати дощ, а чоловік, здавалось, і не думав ховатись під укриття. І мені, людині, якій часом понад усе не вистачало життєвого спокою, захотілось бодай на кілька днів перетворитись на такого ж монаха, зосередженого на мурахах, а не на безглуздих щоденних клопотах.
Наблизившись до нього, я запитав, чи можу стати його учнем (і аж здригнувся від сказаного, бо зазвичай такі питання адресували мені). Монах мене проігнорував. Та коли я сказав, що готовий до вищих знань, бо мене врятувала риба (згадавши легенду про Насредіна), він здригнувся і піднявши на мене очі, вказав рукою сідати поряд.
Сиділи ми так пару годин, аж доки я не почав куняти, схиливши голову на груди. Та раптом відчув, що по моєму піджаку у напрямку внутрішньої кишені, де я завжди зберігав гаманець, щось лізе. І як знатний тактик, я вирішив обрати стратегію вичікування, мовляв, будь що буде.
І тут сталося неймовірне. З вікна дохідного дому, прямісінько на голову мого монаха, рука якого і лізла моїм піджаком (якими підступними бувають люди!) впала тареля з рибою, уявляєте? І міф, який я згадав лише для того, щоб стати учнем монаха, став реальністю, бо на звук прибігли вартові і, впізнавши знатного злодія, арештували його, доки він ще не оговтався від удару і доки ще не встиг витягти мого гаманця.
І доки вартові опікувались долею злодія, я подбав про рибу - лосося з ікорним соусом - який дивом не розпався на друзки разом із тарілкою, як мав за усіма законами фізики. Досі не розумію, звідки він взявся, і чому випав з вікна, та й неважливо, бо головним у всій цій історії є те, що в мене з'явився черговий неймовірний рецепт страви, яку я залюбки готую для гостей у "Фляшці Кляйна".
За мить почав накрапати дощ, а чоловік, здавалось, і не думав ховатись під укриття. І мені, людині, якій часом понад усе не вистачало життєвого спокою, захотілось бодай на кілька днів перетворитись на такого ж монаха, зосередженого на мурахах, а не на безглуздих щоденних клопотах.
Наблизившись до нього, я запитав, чи можу стати його учнем (і аж здригнувся від сказаного, бо зазвичай такі питання адресували мені). Монах мене проігнорував. Та коли я сказав, що готовий до вищих знань, бо мене врятувала риба (згадавши легенду про Насредіна), він здригнувся і піднявши на мене очі, вказав рукою сідати поряд.
Сиділи ми так пару годин, аж доки я не почав куняти, схиливши голову на груди. Та раптом відчув, що по моєму піджаку у напрямку внутрішньої кишені, де я завжди зберігав гаманець, щось лізе. І як знатний тактик, я вирішив обрати стратегію вичікування, мовляв, будь що буде.
І тут сталося неймовірне. З вікна дохідного дому, прямісінько на голову мого монаха, рука якого і лізла моїм піджаком (якими підступними бувають люди!) впала тареля з рибою, уявляєте? І міф, який я згадав лише для того, щоб стати учнем монаха, став реальністю, бо на звук прибігли вартові і, впізнавши знатного злодія, арештували його, доки він ще не оговтався від удару і доки ще не встиг витягти мого гаманця.
І доки вартові опікувались долею злодія, я подбав про рибу - лосося з ікорним соусом - який дивом не розпався на друзки разом із тарілкою, як мав за усіма законами фізики. Досі не розумію, звідки він взявся, і чому випав з вікна, та й неважливо, бо головним у всій цій історії є те, що в мене з'явився черговий неймовірний рецепт страви, яку я залюбки готую для гостей у "Фляшці Кляйна".
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.