Не ходіть діти глибоко пірнать

Одного разу, коли доля (чи непосидючість?) потягла мене подорожувати Марселем, на одному із пляжів я натрапив на своїх старих друзів-біологів, які мов морські котики, повлягались на березі, спостерігаючи, як ліниві хвилі злизують пісок. Повлягались і обговорювали теорію пана Дарвіна, яка напередодні сколихнула весь науковий світ.

Ось так з розмов про приматів та еволюцію видів, ми плавно перейшли до обговорення морських істот, водоплаваючих хижаків. І так склалося, що якраз в той час світ побачило чергове оповідання про легендарного Детектива та його чергову справу, в якій фігурувало екзотична морська істота, а я під враженням від прочитаного вирішив жартома запитати своїх друзів про можливі небезпеки, які чекають в темному глибокому морі.

Друзі, ясна річ, почали щодуху кепкувати, мовляв, такий серйозний чоловік, математик з двома докторськими, а вірю в казки. І розповіли, що такі морські чудовиська можуть жити хіба на глибині, куди "ти, блідий Феліксе, навряд і допливеш".

І я подумав, що й справді не маю ані найменшого бажання знайомитись з будь-якими морськими жителями, хіба в легендарному ресторані L'Epuisette, в якому шеф-кухар колись поділився зі мною рецептом божественого Дорадо з солодким перцем та цукіні, яке я досі час від часу готую для своїх гостей у ресторації "Фляшка Кляйна".