Серед буденного життя звичайного німецького математика завжди знайдеться місце для чогось незвичайного, особливо, якщо математик цей, себто я, не перший місць живе і працює у Франції.
Одного разу у світських колах Парижа почали ширитись чутки про "неймовірну панну Ірен", яка приїхала з Відня і стала справжньою сенсацією сезону! На її звані обіди завжди збиралась сила-силенна народу, вершки тогочасного суспільства: заможні графи, збіднілі барони зі своїми старими та багатими коханками, англійські пери, які десь знаходили час в своїх тісних графіках та гроші в невеликих гаманцях, щоб дістатись Парижа та зустрітись з панною Ірен. І повірте, охочих таких (або просто шанувальників, давайте називати речі своїми іменами) було хоч греблю гати. На що одні пані (заздрісні і не дуже), стоячи по куточкам велетенського будинку Ірен, та ховаючи обличчя за віялами, здивовано вигукували "і як їй це вдається?", "звідки в неї беруться сили все так організувати?", а інші здивовано запитували "як вона встигає побувати мало не на всіх розвагах, що може запропонувати Париж, і виглядати так свіжо?". Усім кортіло дізнатись таємницю краси та енергійності милої панни.
І ось, одного теплого вечора, коли до літа залишалося не так вже й багато днів, мене запросили на невелику фортепіанну вечірку, на якій шановна господиня дому - Аннет Дюмаж - відрекомендувала мене чарівній панні Ірен, з якою я вже давно хотів познайомитись і про яку так багато всього чув. І вже наприкінці вечора, коли в невеликій компанії ми осушили не один келих ароматного червоного вина родом із Півдня Франції, я набрався ̶н̶а̶х̶а̶б̶н̶о̶с̶т̶і̶ ̶сміливості і запитав про секрет, який прагнув знати весь французький бомонд.
"Кава, просто смачна кава по-віденськи! І жодних таємниць", - тепло посміхаючись відповіла чарівна Ірен.
Одного разу у світських колах Парижа почали ширитись чутки про "неймовірну панну Ірен", яка приїхала з Відня і стала справжньою сенсацією сезону! На її звані обіди завжди збиралась сила-силенна народу, вершки тогочасного суспільства: заможні графи, збіднілі барони зі своїми старими та багатими коханками, англійські пери, які десь знаходили час в своїх тісних графіках та гроші в невеликих гаманцях, щоб дістатись Парижа та зустрітись з панною Ірен. І повірте, охочих таких (або просто шанувальників, давайте називати речі своїми іменами) було хоч греблю гати. На що одні пані (заздрісні і не дуже), стоячи по куточкам велетенського будинку Ірен, та ховаючи обличчя за віялами, здивовано вигукували "і як їй це вдається?", "звідки в неї беруться сили все так організувати?", а інші здивовано запитували "як вона встигає побувати мало не на всіх розвагах, що може запропонувати Париж, і виглядати так свіжо?". Усім кортіло дізнатись таємницю краси та енергійності милої панни.
І ось, одного теплого вечора, коли до літа залишалося не так вже й багато днів, мене запросили на невелику фортепіанну вечірку, на якій шановна господиня дому - Аннет Дюмаж - відрекомендувала мене чарівній панні Ірен, з якою я вже давно хотів познайомитись і про яку так багато всього чув. І вже наприкінці вечора, коли в невеликій компанії ми осушили не один келих ароматного червоного вина родом із Півдня Франції, я набрався ̶н̶а̶х̶а̶б̶н̶о̶с̶т̶і̶ ̶сміливості і запитав про секрет, який прагнув знати весь французький бомонд.
"Кава, просто смачна кава по-віденськи! І жодних таємниць", - тепло посміхаючись відповіла чарівна Ірен.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.