Одного разу в далекому 1889 році, коли на роботі випав вихідний, що бувало вкрай рідко, а я не вигадав ніяких суспільно важливих справ, щоб стрімголов бігати містом із заклопотаним виглядом, в голові виникла думка: "варто прогулятись".
Навмисне маршруту я не вигадував намагаючись хоч якось перемогти внутрішнього монстра, який відповідав за передбачуваність і надмірний раціоналізм, а тому невдовзі потрапив на зовсім незнайому мені частину Гетінгену.
І не знаю, чи це підлаштував хтось, чи так склались зірки, але там я зустрів свого давнього доброго знайомого - доктора Шульца (худорлявого чолов'ягу, якого повсякчас можна було зустріти то в одному, то в іншому куточку світу. Може, то через свою непосидючість він і був таким худющим?) який, стоячи майже посеред вулиці, із засмученим виглядом накладав величезні валізи на дах новенького авто, а ще ніяк не міг запхнути до салону корзини з їжею, яку йому перед кожною подорожжю пакувала старенька бабуся. А сумним він був через те, що в остостанню мить його університетський колега відмовився їхати до Африки, мовляв, дружина не пускає (бо хто ж ходитиме з нею до театру). Але, швидко зметикувавши, Шульц, за корзиною почав запихати до авто і мене, кажучи, що поїду з ним і ніякі відмовки не приймаються.
Так за кілька тижнів дороги я опинився в Камеруні, а один вихідний день перетворився на цілу низку.
І як завжди, доки мій товариш проводив свої дослідження (вже навіть не пригадаю, ким він був, геологом?), я вештався Камеруном і намагався налагодити контакт з місцевими.
І знайшов. Ненавмисно завадив серйозному полюванню на стадо козуль, яке готувались кілька діб, за що мене замість покарати прив'язавши до якогось дерева (чи як це робиться там в африканських племенах?), змусили знайти їжу (інакше з'їли б мене самого, про що я дізнався лише згодом).
Я довго ходив непролазними хащами, пару разів ледь не задихався під товстими кільцями довгих удавів, коли раптом, дякувати вищим силам, згадав про бабусину корзинку пана Шульца! Хто б міг подумати, що холодні закуски, які ми так часто відмовляємось їсти, можуть задовольнити голод цілого племені і врятувати життя одного математика. Але життя хоч і врятував, та нажив пригод на ґедзя: наступного дня мене знову послали за дивовижною здобиччю в корзині, яка так вже сильно припала до душі.
І не знаю, чи це підлаштував хтось, чи так склались зірки, але там я зустрів свого давнього доброго знайомого - доктора Шульца (худорлявого чолов'ягу, якого повсякчас можна було зустріти то в одному, то в іншому куточку світу. Може, то через свою непосидючість він і був таким худющим?) який, стоячи майже посеред вулиці, із засмученим виглядом накладав величезні валізи на дах новенького авто, а ще ніяк не міг запхнути до салону корзини з їжею, яку йому перед кожною подорожжю пакувала старенька бабуся. А сумним він був через те, що в остостанню мить його університетський колега відмовився їхати до Африки, мовляв, дружина не пускає (бо хто ж ходитиме з нею до театру). Але, швидко зметикувавши, Шульц, за корзиною почав запихати до авто і мене, кажучи, що поїду з ним і ніякі відмовки не приймаються.
Так за кілька тижнів дороги я опинився в Камеруні, а один вихідний день перетворився на цілу низку.
І як завжди, доки мій товариш проводив свої дослідження (вже навіть не пригадаю, ким він був, геологом?), я вештався Камеруном і намагався налагодити контакт з місцевими.
І знайшов. Ненавмисно завадив серйозному полюванню на стадо козуль, яке готувались кілька діб, за що мене замість покарати прив'язавши до якогось дерева (чи як це робиться там в африканських племенах?), змусили знайти їжу (інакше з'їли б мене самого, про що я дізнався лише згодом).
Я довго ходив непролазними хащами, пару разів ледь не задихався під товстими кільцями довгих удавів, коли раптом, дякувати вищим силам, згадав про бабусину корзинку пана Шульца! Хто б міг подумати, що холодні закуски, які ми так часто відмовляємось їсти, можуть задовольнити голод цілого племені і врятувати життя одного математика. Але життя хоч і врятував, та нажив пригод на ґедзя: наступного дня мене знову послали за дивовижною здобиччю в корзині, яка так вже сильно припала до душі.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.