Коли мені був 21 і я жив у старому доброму Парижі, зелені вулиці якого були вимощені кам'яною бруківкою, а панянки були такої вроди, що наприкінці дня, через обертання у слід за кожною, боліла шия, одного світлого дня оголосили Франко-Пруську війну.
Так що я дуже швидко мав збирати свою жовту шкіряну валізу і бігти з міста. А я ж не міг просто відсиджуватись за ними, не міг і просто сидіти вдома. Тому попри всі труднощі вирішив правдами і неправдами дістатись до Седану - французького містечка, біля якого зосереджувався німецький добровольчий полк.
Їхати транспортом було надто небезпечно: повсюдно стояли блок-пости, звідусіль вимагали документи, скрізь проводили обшуки і допити. Колегу Суфуса Лі, який вирішив повернутись на батьківщину до Норвегії, якого я посадив до потяга напередодні, потрапив до рук прикордонників. При ньому знайшли мого листа із німецькими написами та купою математичних знаків. І, як гадаєте, що подумали? Що він німецький шпіон, звісно.
Ось тому я пішов пішки. 247 кілометрів навпростець полем, оминаючи великі дороги. Вночі, під дощем в нових шкіряних черевиках, які, намокши, почали нестерпно натирати ноги. Та і підступна звичка перекушувати вночі (бо часто ж засиджувались з товаришами за теревенями алкоголем та закусками) почала надокучливо про себе нагадувати. Що мусив робити? Пішов у бік вогників на горизонті, сподіваючись, що то якийсь будинок, що мене в тому будинку приймуть і я бодай зігріюсь та висохну.
Наступним пам'ятаю, як якась мила пані зі своїм чоловіком поїли мене гарячим бульйоном та розтирали мені руки жорстким рушником, щоб зігріти і привести до тями, бо, як виявилось, десь посеред дроги, біжучи з дощовими потоками наввипередки, я перечепився і впав так, що втратив свідомість. І, певно, помер би, якби не вони.
І як же я здивувався, дізнавшись, що пані ця була ніким іншим, як дочкою мого приватного вчителя з математики Йохана Ріхтера - Ілмою, яка переїхала у маленьке французьке містечко, втомившись від німецької інтелігенції, вийшла заміж за місцевого ресторатора і почала готувати на його кухні.
Ось так втеча і втрата спокою принесла користь - і я не просто знайшов нових друзів, які врятували мені життя, а й рецепт чудодійного курячого бульйону з локшиною, який буквально "ставив на ноги".
Так що я дуже швидко мав збирати свою жовту шкіряну валізу і бігти з міста. А я ж не міг просто відсиджуватись за ними, не міг і просто сидіти вдома. Тому попри всі труднощі вирішив правдами і неправдами дістатись до Седану - французького містечка, біля якого зосереджувався німецький добровольчий полк.
Їхати транспортом було надто небезпечно: повсюдно стояли блок-пости, звідусіль вимагали документи, скрізь проводили обшуки і допити. Колегу Суфуса Лі, який вирішив повернутись на батьківщину до Норвегії, якого я посадив до потяга напередодні, потрапив до рук прикордонників. При ньому знайшли мого листа із німецькими написами та купою математичних знаків. І, як гадаєте, що подумали? Що він німецький шпіон, звісно.
Ось тому я пішов пішки. 247 кілометрів навпростець полем, оминаючи великі дороги. Вночі, під дощем в нових шкіряних черевиках, які, намокши, почали нестерпно натирати ноги. Та і підступна звичка перекушувати вночі (бо часто ж засиджувались з товаришами за теревенями алкоголем та закусками) почала надокучливо про себе нагадувати. Що мусив робити? Пішов у бік вогників на горизонті, сподіваючись, що то якийсь будинок, що мене в тому будинку приймуть і я бодай зігріюсь та висохну.
Наступним пам'ятаю, як якась мила пані зі своїм чоловіком поїли мене гарячим бульйоном та розтирали мені руки жорстким рушником, щоб зігріти і привести до тями, бо, як виявилось, десь посеред дроги, біжучи з дощовими потоками наввипередки, я перечепився і впав так, що втратив свідомість. І, певно, помер би, якби не вони.
І як же я здивувався, дізнавшись, що пані ця була ніким іншим, як дочкою мого приватного вчителя з математики Йохана Ріхтера - Ілмою, яка переїхала у маленьке французьке містечко, втомившись від німецької інтелігенції, вийшла заміж за місцевого ресторатора і почала готувати на його кухні.
Ось так втеча і втрата спокою принесла користь - і я не просто знайшов нових друзів, які врятували мені життя, а й рецепт чудодійного курячого бульйону з локшиною, який буквально "ставив на ноги".
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.