Як зараз пам'ятаю. Сидячи одного разу за газетою «Leipziger Volkszeitung», як то робить кожен порядний чоловік суботнім обідом, коли всі найважливіші справи вже зроблено, і можна нарешті щось перехопити в улюбленому кафе, чорноволоса прудконога офіціантка Карлотта зробила мені капучіно з пухкою пінкою.
І як тільки я підняв над ним пожовклу від часу та чаю чайну ложечку, щоб спочатку розправитися із його ніжною молочною пінкою, як тисячі разів до того, а потім випити міцну каву, яку вона приховує, хтось закричав. Від здивування я навіть не зрозумів, що відбувається, а тоді голос з дивним акцентом, який не вдалося розпізнати спочатку, роздратовано повторив: "не роби так". І тут я здивувався вдруге, мовляв, чому це хтось забороняє мені шось робити. Точніше, чому цей хтось забороняє мені ложкою їсти пінку з капучіно, немовби це не пінка, а якась...вівця, а я - гігантський вовк, який нахабно краде її у доброго господаря, щоб з'їсти (чи понадкушувати).
Далі незнайомець посміхнувся, усвідомивши весь ідіотизм ситуації та почав переповідати свою історію. Про те, що його пращури, родина Кульчицьких, - вихідці зі Львова - були першопрохідцями, які завезли каву та шоколад не лише до Німеччини (що вже було фантастично), а й до Європи.
І про те, що саме його дід з бабцю прививали європейській аристократії культуру пиття кавових напоїв, а не якісь єгиптяни чи турки, як люблять розповідати "бобові псевдознавці". І про те, що в дитинстві його любляча матінка, яка ніколи не підвищувала голосу (наперекір гарячому західноукраїнському темпераменту?), дуже сварилася, коли він тихцем, на зразок мене, брав до рук ложку та з'їдав солодкувату молочну пінку, яку його мама присипала шоколадною стружкою, щоб було смачніше. І розповідав про те, як вчила його пити капучіно одночасно з пінкою, приговорюючи "мій малий урвитель, тільки тоді ти питимеш правильно, коли пінка з напою, немов вуса, залишатиметься у тебе над губами, як ніби за хвилину ти постаршав років на 50. Бо так, любий, вчила мене моя мама, так вчу тебе я, так вчитимеш ти своїх дітей. Бо так правильно, бо в цьому уся магія капучіно".
Словом, доки він договорив, моя кава давно вистигла. Але тепер я дивився на неї новими очима, бо хіба міг подумати, що навіть для насолодження простим капучіно існують цілі ритуали, які роблять його смак іще чарівнішим, а вас долучають до прекрасної кавової історії цілого світу.
І як тільки я підняв над ним пожовклу від часу та чаю чайну ложечку, щоб спочатку розправитися із його ніжною молочною пінкою, як тисячі разів до того, а потім випити міцну каву, яку вона приховує, хтось закричав. Від здивування я навіть не зрозумів, що відбувається, а тоді голос з дивним акцентом, який не вдалося розпізнати спочатку, роздратовано повторив: "не роби так". І тут я здивувався вдруге, мовляв, чому це хтось забороняє мені шось робити. Точніше, чому цей хтось забороняє мені ложкою їсти пінку з капучіно, немовби це не пінка, а якась...вівця, а я - гігантський вовк, який нахабно краде її у доброго господаря, щоб з'їсти (чи понадкушувати).
Далі незнайомець посміхнувся, усвідомивши весь ідіотизм ситуації та почав переповідати свою історію. Про те, що його пращури, родина Кульчицьких, - вихідці зі Львова - були першопрохідцями, які завезли каву та шоколад не лише до Німеччини (що вже було фантастично), а й до Європи.
І про те, що саме його дід з бабцю прививали європейській аристократії культуру пиття кавових напоїв, а не якісь єгиптяни чи турки, як люблять розповідати "бобові псевдознавці". І про те, що в дитинстві його любляча матінка, яка ніколи не підвищувала голосу (наперекір гарячому західноукраїнському темпераменту?), дуже сварилася, коли він тихцем, на зразок мене, брав до рук ложку та з'їдав солодкувату молочну пінку, яку його мама присипала шоколадною стружкою, щоб було смачніше. І розповідав про те, як вчила його пити капучіно одночасно з пінкою, приговорюючи "мій малий урвитель, тільки тоді ти питимеш правильно, коли пінка з напою, немов вуса, залишатиметься у тебе над губами, як ніби за хвилину ти постаршав років на 50. Бо так, любий, вчила мене моя мама, так вчу тебе я, так вчитимеш ти своїх дітей. Бо так правильно, бо в цьому уся магія капучіно".
Словом, доки він договорив, моя кава давно вистигла. Але тепер я дивився на неї новими очима, бо хіба міг подумати, що навіть для насолодження простим капучіно існують цілі ритуали, які роблять його смак іще чарівнішим, а вас долучають до прекрасної кавової історії цілого світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.