Ви пам'ятаєте святкування свого - 16-ліття? Першим із нашої компанії свої 16 відсвяткував кузен Герарт. Тоді, чхаючи на на всі батьківські заборони, ми не спали всю ніч, і зробивши з ковдр форт, довго грали в карти та мріяли про те, як назбираємо грошей на величезну повітряну кулю і облетимо весь світ, щоб спробувати наздогнати кенгуру, покататись на слонах, помочити руки-ноги у найбільших водоспадах. попірнати у найчистіших озерах... Тааак, як подумаю, наскільки невинним це здається зараз, особливо, якщо порівняти із сучасним святкуванням з алкоголем ... чи що це я нуджу, як старий дідуган?
Наступним "перше повноліття" святкував вже я. Батьки вирішили вивезти мене з задушливого міста в сільський будиночок друзів - родини Лаубе. Сім'я була невелика: пан Дідерік та пані Тілл Лаубе, мати пана Дідеріка Зелда, 4-річні хлопчики-близнюки - Керт та Ерс, та прекрасна Корінна - дочка. Жили вони, напоказ заможно, а насправді ледь зводили кінці з кінцями, бо пан Дідерік, хоч і займався логістикою на залізниці та заробляв достатньо, але мав величезну любов до дорогих кубинських сигар, які ніколи не курив, але постійно скуповував для колекції. А пані Тілл - аристократка за походженням - наперекір батькам вийшла заміж за простого робітника, мала пристрасть до маленьких кольорових капелюшків, які скуповувала десятками, виписуючи векселі або беручи їх під заставу. І що вже говорити про стареньку пані Зелду, яка, як той пірат, пила багато рому і лаялась, коли її, заскочивши за тією справою, змушували кинути все бо ж й без рому ледь рухається. Таким чином роль берегині домашнього вогнища дісталась Корінні. Яка по-доброму насміхалась над слабкостями батьків і працювала по господарству там, де мали працювати служниці, щоб якось компенсувати витрати.
Пам'ятаю тоді я побачив її вперше. Ми приїхали зарано і Корінна, щойно закінчивши з приготуванням святкового обіду (на мою честь, на хвилиночку!), стояла перед нами в довгій синій домашній сукні, переперезаній великим білим фартухом, на якому то там, то тут проступали свіжі плями від томатів та дрібки борошна, і зашарівшись розправляла поділ сукні та намагалася підкорити пасмо неслухняного каштанового волосся, яке вибилось із зачіски.
Вже тоді я подумав, що ця прекрасна дівчина, яка пахне свіжими булочками з родзинками та кремом, - моя майбутня дружина (та хто ж за булками дружину собі обирає?).
А коли вже за столом нам принесли реберця в медово-імбирній глазурі, над якими Корінна чаклувала півранку - я остаточно здався, подумавши, що хочу, аби вона жила зі мною та батьками і щодня готувала ті реберця із золотою скоринкою, поливаючи їх кисло-солодким брусничним соусом та прянощами, які б збуджували апетит ще задовго до подачі на стіл... Та коли всі почали сміятися і питати, чи не надто молодий я, щоб жити з Корінню, та де я ховаю вино, яким встиг напитися, - зрозумів, що думав вголос.
І стільки років минуло з тих часів, скільки разів потім я бачився з родиною Лаубе та Корінною, яка так і не вийшла заміж, присвятивши себе процвітанню(?) сім'ї, щоразу червонів. Не знаю, правда, від чого, від власної ненавмисної прямолінійності чи від спогадів про найсмачнішу свинину, яку коли-небудь для мене готувала жінка.
Пам'ятаю тоді я побачив її вперше. Ми приїхали зарано і Корінна, щойно закінчивши з приготуванням святкового обіду (на мою честь, на хвилиночку!), стояла перед нами в довгій синій домашній сукні, переперезаній великим білим фартухом, на якому то там, то тут проступали свіжі плями від томатів та дрібки борошна, і зашарівшись розправляла поділ сукні та намагалася підкорити пасмо неслухняного каштанового волосся, яке вибилось із зачіски.
Вже тоді я подумав, що ця прекрасна дівчина, яка пахне свіжими булочками з родзинками та кремом, - моя майбутня дружина (та хто ж за булками дружину собі обирає?).
А коли вже за столом нам принесли реберця в медово-імбирній глазурі, над якими Корінна чаклувала півранку - я остаточно здався, подумавши, що хочу, аби вона жила зі мною та батьками і щодня готувала ті реберця із золотою скоринкою, поливаючи їх кисло-солодким брусничним соусом та прянощами, які б збуджували апетит ще задовго до подачі на стіл... Та коли всі почали сміятися і питати, чи не надто молодий я, щоб жити з Корінню, та де я ховаю вино, яким встиг напитися, - зрозумів, що думав вголос.
І стільки років минуло з тих часів, скільки разів потім я бачився з родиною Лаубе та Корінною, яка так і не вийшла заміж, присвятивши себе процвітанню(?) сім'ї, щоразу червонів. Не знаю, правда, від чого, від власної ненавмисної прямолінійності чи від спогадів про найсмачнішу свинину, яку коли-небудь для мене готувала жінка.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.