Звучатиме не надто дивно, якщо запитаю, скільки методів швидко завоювати жінку ви знаєте?
Я хоч і прожив уже чимало, та з дієвих знаю лише один: врятувати її.
І одразу на думку спадають герої чисельних романів: Рет Батлер з "Звіяні вітром", героїв практично усіх романів Ремарка, д'Артаньян з усіма його мушкетерами...
Але в реальному житті рятувати від пожежі чи смертельних хвороб доводиться не надто часто. Тому я залишу це для книжкових/фільмових сюжетів, а сам розкажу історію про те, як рятував свою любов.
В той час, коли я ще навчався в Бонні, любили ми з приятелями замість деяких безмежно довгих лекцій зайти до найближчої кав'ярні випити чаю-кави, та добре попоїсти. І от якось побачив я там дівчину з очима такими глибокими, як бездонне небо літньої ночі, і такою посмішкою, яка могла б скорити цілий світ, якби цього захотіла, але підкорила тільки нас - трьох дурнів: мене, Марка Маєра та Отто Ланге. Але була проблема: посміхалася Гретель (так її звали) надто рідко. І взагалі здавалась неприступною, а нас, пихатих молодих розумників це тільки ще більше розпалювало. Та як не намагались ми її розговорити, що тільки не робили, - на контакт вона не йшла.
Одного разу Марк (майбутній доктор фізико-математичних наук) навіть на руки ставав (і це в кафетерії!), щоб, приловчившись, випити горня ароматної кави. Та в результаті обмазав вуса піною, розлив половину напою на підлогу, а сам, впавши, розламав стільця, після чого від своїх загравань відмовився.
Отто - найбільший романтик цього світу щодня приносив Гретель різні квіти. І троянди, і нарциси, і ромашки, і волошки, і лілії, словом по черзі перебирав весь квітковий асортимент, який йому могли запропонувати вуличні продавчині з кошиками квітів. Але зрозумів, що ідея провалилася, коли наша панянка перед самим його носом зачинила двері на кухню так, що бідний букет квітів зігнувся навпіл (хіба ж він знав, що дівчина ледь не від самого вигляду квіткового пилку перетворюється на маленьке рожеве порося через сильну алергію?).
Мені ж після всіх цих історій пощастило більше. Засидівшись якось допізна за книжками, я разом із Гретель зачиняв заклад, чому вона, відверто кажучи, була не дуже рада. Та коли з-за рогу зненацька прошмигнув величезний щур (тікав мабуть від місцевої грози гризунів - одноокого кота Ерса, якого підгодовував університетський сторож) наша непохитна панянка заверещала і миттю опинилася в мене на руках, уткнувши носа у комір.
Ось так лід розтанув і з наступного дня Гретель посміхалася мені одному. А ще лише мені одному власноруч готувала найсмачніші стейки з індички, хрумкі пікантні салати або домашні десерти.
Мої приятелі все допитувались, як мені це вдалося. А я ж не міг сказати, що то все щур, тому просто загадково підморгував та підкручував вуса.
В той час, коли я ще навчався в Бонні, любили ми з приятелями замість деяких безмежно довгих лекцій зайти до найближчої кав'ярні випити чаю-кави, та добре попоїсти. І от якось побачив я там дівчину з очима такими глибокими, як бездонне небо літньої ночі, і такою посмішкою, яка могла б скорити цілий світ, якби цього захотіла, але підкорила тільки нас - трьох дурнів: мене, Марка Маєра та Отто Ланге. Але була проблема: посміхалася Гретель (так її звали) надто рідко. І взагалі здавалась неприступною, а нас, пихатих молодих розумників це тільки ще більше розпалювало. Та як не намагались ми її розговорити, що тільки не робили, - на контакт вона не йшла.
Одного разу Марк (майбутній доктор фізико-математичних наук) навіть на руки ставав (і це в кафетерії!), щоб, приловчившись, випити горня ароматної кави. Та в результаті обмазав вуса піною, розлив половину напою на підлогу, а сам, впавши, розламав стільця, після чого від своїх загравань відмовився.
Отто - найбільший романтик цього світу щодня приносив Гретель різні квіти. І троянди, і нарциси, і ромашки, і волошки, і лілії, словом по черзі перебирав весь квітковий асортимент, який йому могли запропонувати вуличні продавчині з кошиками квітів. Але зрозумів, що ідея провалилася, коли наша панянка перед самим його носом зачинила двері на кухню так, що бідний букет квітів зігнувся навпіл (хіба ж він знав, що дівчина ледь не від самого вигляду квіткового пилку перетворюється на маленьке рожеве порося через сильну алергію?).
Мені ж після всіх цих історій пощастило більше. Засидівшись якось допізна за книжками, я разом із Гретель зачиняв заклад, чому вона, відверто кажучи, була не дуже рада. Та коли з-за рогу зненацька прошмигнув величезний щур (тікав мабуть від місцевої грози гризунів - одноокого кота Ерса, якого підгодовував університетський сторож) наша непохитна панянка заверещала і миттю опинилася в мене на руках, уткнувши носа у комір.
Ось так лід розтанув і з наступного дня Гретель посміхалася мені одному. А ще лише мені одному власноруч готувала найсмачніші стейки з індички, хрумкі пікантні салати або домашні десерти.
Мої приятелі все допитувались, як мені це вдалося. А я ж не міг сказати, що то все щур, тому просто загадково підморгував та підкручував вуса.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.