Гуляли ми одного разу з колегою Віктором Вагнером - талановитим математиком, який ще й на скрипці грав - Болонським лісом. Був тихий вечір, і в перерві між довжелезними розповідями Віктора до нас то з одного, то з іншого боку долітали якісь уривки французьких фраз, які ні він, ні я не розуміли.
І раптом за спинами пролунало тупотіння. Хтось намагався нас наздогнати. Це був хлопчина-служка, який приніс листа від коханої Вагнера - Матільди. Той зрадів такій несподіванці і, швидко його розгорнувши, пробіг очима. А потім зблід так, що я аж розгубився такій зміні. Лише мить тому він жартував, і сміявся так, що я почав розуміти значення фрази "від вуха до вуха", а тепер ладен був розплакатись. І це дорослий чоловік!
Зметикувавши, в чому може бути проблема, я вирвав того злощасного листа, переглянув останній рядок, в якому Матільда повідомляла, що одружилася, доки він був у відрядженні, і взявши його попід руку, сунув хлопцю-посланцю до кишені пфеніга та потягнув Віктора до найближчої кнайпи. Бо як відомо негаразди можна забути або працюючи, або п'ючи. От взявши до рук дві гальби пива, ми зрозуміли, що і з жінками добре, та й без них непогано.
А пиво те, до речі, я потім бочками почав возити до своєї "Фляшки Кляйна", доки місцеві пивовари не навчились варити ідентичне.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.