Обід на зміну зовсім не ситному граніту науки

У часи коли я був звичайнісіньким студентом, як тисячі інших, іноді доводилось особливо сильно вгризатися в граніт науки, вивчаючи важливі (і, будьмо відвертими, цікаві для мене дисципліни). І ось пам'ятаю, на першому році навчання потік нової інформації захоплював мене  ̶н̶е̶щ̶а̶с̶н̶о̶г̶о̶  з такою силою, що я навіть поїсти забував.
Товариші ж, бачачи, що  ̶п̶о̶т̶е̶н̶ц̶і̶й̶н̶о̶ ̶у̶с̶п̶і̶ш̶н̶и̶й̶ ̶н̶а̶в̶і̶т̶ь̶ ̶в̶и̶д̶а̶т̶н̶и̶й̶ ̶н̶а̶у̶к̶о̶в̶е̶ц̶ь̶  я цілком успішно можу себе скатрупити таким фанатичним ставленням до навчання, мало не силою затягли мене до найближчої до пансіонату милої закусочної.

І тут варто сказати, що я настільки завчився, що, відволікаючись, від математичних теорем, просо зависав і не міг зробити вибору. Ні в чому. І якщо, наприклад, з гардеробом проблем особливих не було: просто вдягаєш перше, що вивалюється з шафи, то бачачи меню я міг цілу годину просидіти роздумуючи, який суп пасуватиме до якої другої страви і зазвичай залишався голодним, попри всі старання своїх друзів.

Кельнер, звикнувши до неадекватності відвідувачів і осягнувши всю глибину моєї математичної проблеми, порадився з кухарем і запропонував ідеальний вихід: стандартний обід різний для кожного дня - саме те, що треба математикові, захопленому царицею наук.

Ось і тепер, щоб полегшити життя своїм гостям у Фляшці Кляйна, пропоную для кожного дня новий набір страв на обід.