Такої ж сонячної днини, як оце зараз (хіба не такої прохолодної) заманулося моїй дружині разом із дочкою посеред літа поїхати в прохолодні високі гори Австрії. Бо все їм було душно: не рятувала ні тінь високих паркових буків, ні віконні фіранки удома, крізь які разом із надокучливим сонячним промінням пробивались і ледь відчутні подихи сухого вітру.
Ось так хтось порадив їм їхати в маленьке містечко Зальбах-Гінтерглемм в Зальцбурзі, в будиночок з великим кам'яним каміном, розпалювати який просто не було сенсу, шкірами корів на стінах замість килимів і зграйками овець за вікном. А позаяк панянки мої самі не їздять (бо хто ж їм багаж буде переносити, слухати їхні скарги і за ким вони будуть наглядати), довелося супроводжувати.
Сидимо ми отак в кріслах на веранді ввечері і чекаємо, коли сонце сяде за гори і стане прохолодно, аж тут Анна (дружина моя) видає, мовляв, шкода, що зараз не зима. Можна було б наварити ароматного глінтвейну з корицею, цитрусовими та гвоздикою і сидіти на цих же плетених кріслах, закутавшись в пледи. І знову почались розмови про те, що влітку ми хочемо холоду, а взимку тепла, і що не лише жінкам догодити чимось (а особливо погодою) важко, а й взагалі усім. Та доки вона це говорила, в голові моїй виник хитрий план.
Рано-вранці першою встала Анна і здивовано почала мене трусити, щоб прокинувся, схвильовано шепочучи"Феліксе, там сніг! Феліксе, ще й з градом!".
Там, де вчора була зелена альпійська трава, вівці-маленькі кучугури (так їх присипало) нишпорили і колупалися в снігу, щоб пощіпати свіжої трави.
"Ну ось, тепер можеш варити глінтвейн", - сміючись промовив я і, взявши її за плечі, відвів до вікна в сусідній кімнаті, де луг лишався таким же зеленим, від чого очі Анни побільшали щонайменше вдвічі, мовляв що за чортівня (хоча не гоже дамі так говорити), звідки він взявся і куди зник.
А це і був мій план. Доки дружина спала, я вмовив місцевих чоловіків піти високо в гори і набрати мішків зо 5 снігу, щоб засипати ним все подвір'я перед нашим вікном і показати, що навіть найдивніші бажання можуть здійснюватись.
Вона спочатку погнівалась (бо не на жарт розхвилювалась, як ходитиме снігом в тонких літніх черевичках") та потім, коли я зварив ціле горнятко пахучого цитрусового глінтвейну - пробачила все і сміялась разом зі мною.
І ви би бачили, як раділа дочка, коли зліпила свою першу літню сніжку.
До чого це все? А до того, що як захочете глійнтвейну - не чекайте зими, а просто варіть, або просто приходьте у гості у "Фляшку Кляйна".
Ось так хтось порадив їм їхати в маленьке містечко Зальбах-Гінтерглемм в Зальцбурзі, в будиночок з великим кам'яним каміном, розпалювати який просто не було сенсу, шкірами корів на стінах замість килимів і зграйками овець за вікном. А позаяк панянки мої самі не їздять (бо хто ж їм багаж буде переносити, слухати їхні скарги і за ким вони будуть наглядати), довелося супроводжувати.
Сидимо ми отак в кріслах на веранді ввечері і чекаємо, коли сонце сяде за гори і стане прохолодно, аж тут Анна (дружина моя) видає, мовляв, шкода, що зараз не зима. Можна було б наварити ароматного глінтвейну з корицею, цитрусовими та гвоздикою і сидіти на цих же плетених кріслах, закутавшись в пледи. І знову почались розмови про те, що влітку ми хочемо холоду, а взимку тепла, і що не лише жінкам догодити чимось (а особливо погодою) важко, а й взагалі усім. Та доки вона це говорила, в голові моїй виник хитрий план.
Рано-вранці першою встала Анна і здивовано почала мене трусити, щоб прокинувся, схвильовано шепочучи"Феліксе, там сніг! Феліксе, ще й з градом!".
Там, де вчора була зелена альпійська трава, вівці-маленькі кучугури (так їх присипало) нишпорили і колупалися в снігу, щоб пощіпати свіжої трави.
"Ну ось, тепер можеш варити глінтвейн", - сміючись промовив я і, взявши її за плечі, відвів до вікна в сусідній кімнаті, де луг лишався таким же зеленим, від чого очі Анни побільшали щонайменше вдвічі, мовляв що за чортівня (хоча не гоже дамі так говорити), звідки він взявся і куди зник.
А це і був мій план. Доки дружина спала, я вмовив місцевих чоловіків піти високо в гори і набрати мішків зо 5 снігу, щоб засипати ним все подвір'я перед нашим вікном і показати, що навіть найдивніші бажання можуть здійснюватись.
Вона спочатку погнівалась (бо не на жарт розхвилювалась, як ходитиме снігом в тонких літніх черевичках") та потім, коли я зварив ціле горнятко пахучого цитрусового глінтвейну - пробачила все і сміялась разом зі мною.
І ви би бачили, як раділа дочка, коли зліпила свою першу літню сніжку.
До чого це все? А до того, що як захочете глійнтвейну - не чекайте зими, а просто варіть, або просто приходьте у гості у "Фляшку Кляйна".
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.