Гостював якось я в своєї веттер (тобто двоюрідної сестри по дідовій лінії) Аделхайд. Жила вона тоді в Австрії, а чоловіка мала українця. І щоб його тішити навчилася робити такі смачні вареники, які, певно, в усій Україні ніхто спокінвіків не ліпив. Кожнісінької суботи ставала вона на кухні і бралася до роботи.
Одночасно зі мною (хоча ми і не змовлялися) в гості до Аделхайд приїхав ще один її брат уже по бабціній лінії. Цікавий такий чолов'яга був той Луц. Скільки його пам'ятаю захоплювався технікою та безкрайніми можливостями, які вона відкриває людству. А пізніше через своє захоплення перетворився на такого собі божевільного вченого.
І ось, побачивши, що сестра витрачає аж надто багато часу на готування, замість того, щоб побазікати з нами обома, вирішив спростити їй роботу.
І вже чергової п'ятниці. за день до Аделхайдового вареничного дня, у вітальні з'явився монстроподібний пристрій, який мав сам робити вареники. Ще й так, як ніхто доти. Сестра, недовірливо глянувши на всю ту штуку, в домі запускати її не дозволила. І Луц, не засмутившись ні на пфеніг, розпалив вогнище надворі, закинув до механізму всі необхідні інгредієнти і повернув важіль.
Спершу нічого не відбулося. Адельхайд аж видихнула з полегшенням. І за деякий час у першому відсіку закипіли перші вареники. Здавалося, все йде добре, та раптом машина почала на очах розсипатися. Врятувати вдалося лише окріп з першою порцією. Самі вареники вийшли їстівними... але не було в них нічого особливого. І коли наступного ранку сестра принесла вареники зліплені вручну, всі визнали, що її страва таки краща.
Ось тому у Фляшці вареники ліплять вручну у пам'ять про всю турботу та любов сестри.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.