У моїй ресторації кожен може знайти щось своє. Хтось приходить смачно поїсти, хтось — поговорити з кельнером про світ/життя/філософію Ніцше, хтось — на побачення з милою панянкою... А молодий Ганс Віттекер приходив випити. Але не вульгарно, з самого ранку, а пізно ввечері.
Замовляв келих вина, влаштовувався в глибині залу за темним столиком і повільно смакував світлим алкогольним задоволенням. Весь вечір. День за днем. Іноді залишаючи на серветках пристрасні вірші.
Якось я вирішив до нього заговорити, запитати (хоча це й особиста справа), в чому причина його меланхолії, адже за весь час його відвідин у нас назбиралось стільки порожніх пляшок з-під вина, що навіть моторні прибиральниці, ба, навіть майстерні бабусі кельнерів, які всіляко прагнули допомогти своїм «кровиночкам» (а насправді зайнятись масовим декупажуванням пляшок для задоволення), не встигали їх забирати.
Ганс розповів про своє нещасне кохання, тугу за яким він намагався втопити у келихах Шардоне. Типова історія, коли закохані розділені кордонами та незадоволеною ріднею (ніби Ромео і Джульєтта, як би банально не звучало).
Після тієї розмови він зник на кілька тижнів. А потім прийшов до мене на обід зі своєю молодою дружиною, симпатичною француженкою (тією, кому присвячував всі свої вірші на серветках). І обоє, весело перебиваючи один одного, поділилися тим, як їм вдалося втекти від усієї рідні, побратися і почати своє (довге і щасливе) подружнє життя. Але це була вже зовсім інша історія.
А запаси порожніх пляшок з-під Шардоне, випитого Гансом у період вигадування зухвалого плану втечі розійшлися по руках романтиків, як символ того, що на шляху до кохання можна пройти всі перешкоди.
Замовляв келих вина, влаштовувався в глибині залу за темним столиком і повільно смакував світлим алкогольним задоволенням. Весь вечір. День за днем. Іноді залишаючи на серветках пристрасні вірші.
Якось я вирішив до нього заговорити, запитати (хоча це й особиста справа), в чому причина його меланхолії, адже за весь час його відвідин у нас назбиралось стільки порожніх пляшок з-під вина, що навіть моторні прибиральниці, ба, навіть майстерні бабусі кельнерів, які всіляко прагнули допомогти своїм «кровиночкам» (а насправді зайнятись масовим декупажуванням пляшок для задоволення), не встигали їх забирати.
Ганс розповів про своє нещасне кохання, тугу за яким він намагався втопити у келихах Шардоне. Типова історія, коли закохані розділені кордонами та незадоволеною ріднею (ніби Ромео і Джульєтта, як би банально не звучало).
Після тієї розмови він зник на кілька тижнів. А потім прийшов до мене на обід зі своєю молодою дружиною, симпатичною француженкою (тією, кому присвячував всі свої вірші на серветках). І обоє, весело перебиваючи один одного, поділилися тим, як їм вдалося втекти від усієї рідні, побратися і почати своє (довге і щасливе) подружнє життя. Але це була вже зовсім інша історія.
А запаси порожніх пляшок з-під Шардоне, випитого Гансом у період вигадування зухвалого плану втечі розійшлися по руках романтиків, як символ того, що на шляху до кохання можна пройти всі перешкоди.
P.s.: Зазирайте до мене в інстаграм: https://www.instagram.com/felix_klyajn/Та заходьте на келих білого вина на вул. Вірменську 3 ;)
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.