Коли я ще тільки планував свою любу серцю «Фляшку», доводилося вибрати і шукати рецепти для страв, які можуть стати окрасою мого меню.
Однієї суботи, щоб уточнити фірмовий рецепт ароматного грибного супу, я вирушив на обід до однієї з моїх чисельних тітоньок. Тітка Анелі готувала так, що за її страви хотілося продати душу, родину і всі математичні секрети. А грибний суп був її кулінарним magnum opus.
І чого лише не зробиш для свого племінничка — рецептом вона поділилась ̶щ̶о̶п̶р̶а̶в̶д̶а̶,̶ ̶д̶о̶в̶е̶л̶о̶с̶ь̶ ̶т̶р̶о̶х̶и̶ ̶п̶о̶в̶м̶о̶в̶л̶я̶т̶и̶,̶ ̶а̶л̶е̶ ̶к̶в̶і̶т̶и̶ ̶і̶ ̶с̶о̶л̶о̶д̶к̶а̶ ̶н̶і̶м̶е̶ц̶ь̶к̶а̶ ̶в̶и̶п̶і̶ч̶к̶а̶ ̶р̶о̶б̶л̶я̶т̶ь̶ ̶д̶и̶в̶а̶. І я почав звіряти інгредієнти в обох наших варіантах і зауважив кілька неточностей.
— Це вдосконалений (ніби ідеальне можна вдосконалити) рецепт, — сказала тітка Анелі. — Емілія, моя доня (пам’ятаєш її, ви бачились на іменинах кузена Франца півроку тому?), вичитала його в одній із своїх книжок.
Як же не пам’ятати Емілії? Вона була справжнім книжковим черв’яком. Читала на прогулянці, за обідом, в потязі, у ванній, зі світлом і без світла, навіть на іподромі, у вихорі вболівальників, шахраїв і букмекерів. Абсолютно унікальна людина. Настільки, що тітонька навіть хвилювалась, чи пристойно такій юній дівчині стільки читати.
Та не був би я Феліксом Кляйном, якби не дізнався, що то за чарівний фоліант з кулінарними секретами. Тому, побачивши Емілію в саду, підійшов і спитав, що ж то була за книга з таким смачним рецептом. «Детектив, мій любий кузене» — сказала Емілія та опустила очі.
І лише через багацько років я дізнався, що тим супом головна героїня роману спочатку звабила, а потім вбила свого кривдника. Смачний фаталізм. P.s.: Зазирайте до мене в інстаграм: https://www.instagram.com/restaurant_in_lviv/ Та заходьте на грибний суп на вул. Вірменську 3 ;)
Однієї суботи, щоб уточнити фірмовий рецепт ароматного грибного супу, я вирушив на обід до однієї з моїх чисельних тітоньок. Тітка Анелі готувала так, що за її страви хотілося продати душу, родину і всі математичні секрети. А грибний суп був її кулінарним magnum opus.
І чого лише не зробиш для свого племінничка — рецептом вона поділилась ̶щ̶о̶п̶р̶а̶в̶д̶а̶,̶ ̶д̶о̶в̶е̶л̶о̶с̶ь̶ ̶т̶р̶о̶х̶и̶ ̶п̶о̶в̶м̶о̶в̶л̶я̶т̶и̶,̶ ̶а̶л̶е̶ ̶к̶в̶і̶т̶и̶ ̶і̶ ̶с̶о̶л̶о̶д̶к̶а̶ ̶н̶і̶м̶е̶ц̶ь̶к̶а̶ ̶в̶и̶п̶і̶ч̶к̶а̶ ̶р̶о̶б̶л̶я̶т̶ь̶ ̶д̶и̶в̶а̶. І я почав звіряти інгредієнти в обох наших варіантах і зауважив кілька неточностей.
— Це вдосконалений (ніби ідеальне можна вдосконалити) рецепт, — сказала тітка Анелі. — Емілія, моя доня (пам’ятаєш її, ви бачились на іменинах кузена Франца півроку тому?), вичитала його в одній із своїх книжок.
Як же не пам’ятати Емілії? Вона була справжнім книжковим черв’яком. Читала на прогулянці, за обідом, в потязі, у ванній, зі світлом і без світла, навіть на іподромі, у вихорі вболівальників, шахраїв і букмекерів. Абсолютно унікальна людина. Настільки, що тітонька навіть хвилювалась, чи пристойно такій юній дівчині стільки читати.
Та не був би я Феліксом Кляйном, якби не дізнався, що то за чарівний фоліант з кулінарними секретами. Тому, побачивши Емілію в саду, підійшов і спитав, що ж то була за книга з таким смачним рецептом. «Детектив, мій любий кузене» — сказала Емілія та опустила очі.
І лише через багацько років я дізнався, що тим супом головна героїня роману спочатку звабила, а потім вбила свого кривдника. Смачний фаталізм. P.s.: Зазирайте до мене в інстаграм: https://www.instagram.com/restaurant_in_lviv/ Та заходьте на грибний суп на вул. Вірменську 3 ;)
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.